20 лютого Україна вшановує пам’ять Героїв Небесної Сотні – людей, чия незламність змінила хід нашої історії. Цей день є символом жертовності, гідності та боротьби за європейське майбутнє.

Для медичної спільноти ця дата має особливе значення. Революція Гідності стала першим випробуванням для сучасної системи екстреної допомоги та волонтерської медицини в умовах бойових дій.

У найкривавіші дні лютого 2014 року лікарі, медсестри та студенти-медики працювали на межі людських можливостей. Польові госпіталі в Будинку профспілок, Михайлівському соборі та КМДА стали осередками порятунку, де під обстрілами надавали допомогу пораненим.

Ми пам’ятаємо медиків, які стали частиною Небесної Сотні, віддали або ледь не віддали життя, рятуючи інших:

- Олеся Жуковська – чиє фото з простріленою шиєю та написом «Я вмираю» облетіло світ (на щастя, вона вижила, але стала символом мужності медиків).

- Володимир Мельничук – волонтер, який допомагав вивозити поранених до лікарень і загинув від кулі снайпера 20 лютого.

- Усі ті невідомі лікарі, які в білих халатах та яскравих жилетах із червоними хрестами витягали людей з-під вогню на вулиці Інститутській.

Серед тих, хто виборював нашу свободу взимку 2014-го, були й наші земляки. До Небесної Сотні назавжди увійшли троє уродженців Чернігівської області:

1. Василь Прохорський (Березна, Менський район) — працював у столиці, а під час найгарячіших подій став волонтером медичної служби Майдану. Він допомагав виносити поранених та надавати першу допомогу, поки сам не загинув від куль снайпера 20 лютого.

2. Андрій Мовчан (Чернігів) – працював освітлювачем у театрі імені Івана Франка, був волонтером на Майдані та загинув від вогнепальних поранень на вулиці Інститутській.

3. Віктор Орленко (Талалаївка) – отримав важке поранення в голову 18 лютого під час штурму Майдану, коли намагався врятувати свого сина. Помер у лікарні після тривалої боротьби за життя.

Події 2014 року заклали фундамент для розвитку сучасної тактичної медицини та волонтерського руху, які сьогодні рятують життя на фронті. Мужність тодішніх медиків-добровольців надихає нинішнє покоління лікарів, які тримають свій «медичний фронт» під час повномасштабної війни.

Окрему шану ми висловлюємо медичним працівникам нашої області, які в ті дні залишили свої робочі місця, щоб бути там, де найважче. Лікарі та медсестри чернігівських лікарень працювали як у складі офіційних мобільних бригад, так і добровольцями в польових шпиталях.

Цей досвід самоорганізації та жертовності став для нас фундаментом стійкості у 2022 році, коли чернігівські медики під обстрілами, у заблокованому місті, продовжували оперувати та рятувати життя, підтверджуючи звання справжніх героїв.

Ми схиляємо голови перед кожним, хто пішов у вічність заради вільної України. Пам’ятаємо кожного. Шануємо живих.